Про нас

Демидівський район знаходиться в південно-західній частині Рівненської області, перетинається річкою Стир і на північному сході межує з Млинівським районом, на сході з Дубенським, а на півдні -  з Радивилівським районом, на заході - з Волинською областю. 
Історія Демидівського краю досягає періоду неоліту і несе таємницю Вільбарської культури східнонімецьких племен готів і дивує сучасників шедеврами археологічних знахідок. Ці знахідки доводять, що стародавні поселення ІХ-ХІ ст. до н.е., ІІ-ІІІ ст. до н.е. знаходилися поблизу сіл Вовковиї, Боремель, Товпижин, Вербень, Хрінники, Лопавше, Більче.
У перший раз місцевість, яка в майбутньому була названа районним центром Демидівка, документально засвідчено в 1472 році під назвою Демидов. На початку XVII ст. тут було невелике поселення, яке належало кільком поміщикам. У 1795 році ця територія увійшла до складу Російської держави. А під час перепису населення в 1797 році поселенню, де проживало близько 679 осіб, надано статус містечка.
Сьогодні Демидівка належить до найбільш розвинених районних центрів Рівненської області. В районі швидких темпів розвитку набрали малий і середній бізнес, меблева галузь, фермерське господарство, торгівля.
Мальовничі пейзажі лісів, багатство флори і фауни, гостинність місцевих жителів і високий рівень сервісу роблять Демидівський район привабливим для туристів з різних куточків України та зарубіжжя.
Територія району характеризується сприятливими природо-кліматичними умовами, наявністю рекреаційних ресурсів для відпочинку та лікування: лікувально-торфові грязі урочища «Вичавки», рідкісні лікарські рослини, чисті поверхневі і підземні мінеральні води. В екологічному плані територія абсолютно чиста, практично відсутні забруднюючі підприємства, викиди в повітря і водойми незначні.
Площа природо-заповідних об'єктів району становить 56,4 гектарів. Загальна площа лісових насаджень - 6 949 гектарів.
 
Орнітологічне урочище «Хрінники».
Площа - 1,3 га. Місце гніздування сірої чаплі на острівних дубових насадженнях.
 
Орнітологічне урочище «Вичавки»
Площа - 39,6 гектарів. Місце гніздування водоплавних птахів. Родовище торф'яних грязей "Вичавка" знаходиться з південної сторони с.Вичавки. В результаті проведених досліджень встановлено, що площа грязьових покладів становить 38,3 га, а її довжина, в північно-західному напрямку, становить 920 м. При середній ширині 470 м. Лікування торфовими грязями рекомендовано при різних захворюваннях, у патогенезі яких є запальний процес, порушення імунологічної реактивності організму. Широке грязелікування застосовується при хворобах опорно-рухового апарату, нервової системи, жіночої та чоловічої статевої сфери, органів травлення, периферичних судин, органів дихання, шкіри і очей. Грязелікування дає очікуваний позитивний ефект щодо розсмоктування спайково-рубцевих утворень, патологічних продуктів запалень, посилення репаративних процесів. Має болезаспокійливу і протизапальну дію.
 
Пам'ятка природи - дуб-велетень
Є у хріницькому лісі ще одне диво - тут росте дуб-велетень, якому понад 550 років. Кажуть, під цим дубом відпочивав і радився зі своїми воїнами Богдан Хмельницький. Відомі розповіді про те, що зупинялися біля цього дуба Петро І, Катерина II. Близько могутнього дуба присипані землею дві могили. Існує припущення, що це можуть бути козаки, які загинули в зіткненні з татарами. Бачив цей велетень і сильні вітри, блискавки і громи. По виду він нагадує гігантську колону. Якщо стати поруч з цим дубом, товщиною в чотири обхвати людських рук, то відчуваєш себе неймовірно малим.
 
Заповідне урочище «Маївка»
Площа - 15 га. Заплава річки Стир з наявністю рослин, занесених до Червоної книги.
 
Курган-могила Святого Йосипа
Великим нещастям для українських земель, як і в цілому для народів Східної Європи, були набіги заволзьких і кримських татар. Вони мали спустошуючий характер і негативно позначалися на суспільно-економічному розвитку краю. Татарська орда на своєму шляху все перетворювала на згарище і пустелю, нещадно грабувала населення, а молодих юнаків та дівчат забирала в полон. Цей курган-могила є свідченням татарського лихоліття.
Легенда розповідає, що в кінці XVI ст. на Боремель напав великий татарський загін, захопив велику кількість полонених - понад півтисячі. Вони збиралися вивести полонених до Криму, для продажу в рабство. Однак зненацька на татар напав невеликий козацький загін (близько сотні) і вступив у нерівний кривавий бій з ворогом. Цілий день тривала запекла боротьба, але сили були надто нерівними. Всі козаки полягли в цьому бою, однак і татар загинуло чимало. Обурені нахабством козаків, які не злякалися напасти на них і розлючені тими величезними втратами, яких вони зазнали - татари знищили всіх полонених і покинули це місце. Хто з місцевих жителів залишився в живих, зібралися і поховали загиблих в двох великих братських могилах, а зверху насипали високі кургани.
 
Курган-могила Святої Теклі
Це пам'ятник жінкам і дітям. Спробуйте уявити жінок, на очах яких вбивають їх власних дітей, крики дітей на грудях мертвих матерів, а над цим усім - брязкіт шабель завойовників. 
Це не просто легенда, а підтверджений археологічними дослідженнями, історичний факт. У 1963 р на території Боремля проводились археологічні дослідження професором І. Свешніковим. Його експедиція завершилась знахідками кількох татарських речей, зокрема татарський меч, прикраси, а також велику модель павука-каракурта, спина якого відкривалася. На ній був зображений півмісяць і зірки, які знаменували собою турецький герб. Велися розкопки і на території кургану в центрі села. Були виявлені останки жінок і дітей з ознаками насильственної смерті.
 
Георгіївська церква
Георгіївська церква – це діюча церква с.Боремель. Вона була побудована в 1775 р Ця дерев'яна визначна пам'ятка Боремля розташована на вершині одного з пагорбів Стиря вже здалеку вабило око своєю суворої простотою, лаконічністю і виразністю.
Із заходу, в декількох метрах від входу розташована прямокутна дзвіниця. Георгівська церква – основна архітектурна цінність Боремля, тому сьогодні сільські жителі приділяють максимум уваги охороні цієї споруди.
 
Пам'ятник Ісусу Христу під хрестом
Підійшовши до пам'ятника, читаємо напис: "Загиблому під хрестом захисникові і володарю світу після чудотворного образу Ісуса Христа Боремельського колись на тому місці в невеликому селі Свято-Михайлівської православної церкви с.Боремель на вічний спомин цей величезний пам'ятник заклали і виставили році в Божому 1786". Історія цього пам'ятника сумна. Народився він на попелищі. Місцевий пан Чацький знищив козацьку дерев'яну православну церкву. Знищив тому, що вона йому заважала, а вирішив показати свою владу не тільки над людьми, але і над їх святинею. Адже немає страшнішого як винищити з душі людини віру, позбавити її духовності. Очевидно, боремельський землевласник хотів скористатися татарським досвідом вирощування яничарів. Однак не врахував одну особливість: поки жива пам'ять - живий і народ. Люди берегли віру в душі, а люди похилого віку, як і в недалекому минулому, хрестилися і виконували православні обряди над попелищем. У нашого народу терплячий характер. Зате у вельможного пана без причини почали вмирати діти. Нам не відомо, чи виросли діти у Боремельського пана, пам'ять людська цього не зберегла. Але в 1796 році він на свої кошти побудував на місці спаленої ним же, православної святині пам'ятник. Важко повірити, що католик побудував пам'ятник святині своїх рабів. Аналогів в нашій історії не так вже й багато.
 
Урочище "Рейз"
Всі жителі цієї місцевості знають урочище "Рейз", повз нього йдуть до лісу. Тут завжди можна напитися холодної, цілющої води. Довгий час було це джерело лише згадкою для жителів навколишніх сіл. Після наполегливої роботи меліораторів висохло кришталеве джерело, все заросло травою. Але взялися знову за справу жителі села, і задзюркотіло, заспівало джерело, втішаючи перехожих. Є багато розповідей і легенд про нього. Ось одна з них.
"Було це давно. У одного пана була дуже хвора донька. Що він тільки не робив для неї, але все було марно. Часто пан вивозив доньку на прогулянку. Якось проїжджали вони повз джерела, напилася дівчина з нього води, вмилася нею і одужала. З того часу пішла про джерело слава. Переказували люди, що, хто води цієї випив, той якщо красивим був, ще кращим ставав, якщо сильним був, ставав ще сильніше, хто ж хворим був, здоров'я тут здобував. Йшли сюди люди, пили воду, набирали з собою і клали монети в капличку біля джерела. Почула про це хитра єврейка Рейз, побудувала біля джерела корчму. Подорожні здалеку йшли, хотіли відпочити, підкріпитися. Так вона і збагатилась близько цілющого джерела, і землі ці почали називати "Рейз". А інша легенда ось що розповідає: "Відпочивали у озера козаки, радились про свої подальші дії. Почув їхню розмову один єврей, та й пішов до татар, розповів все. Нагородили його золотом. Вислухав він всі плани татарів і вирішив ще раз збагатитися. Пішов до козаків і розповів їм задуми татар. Але козаки також хитрі були, і запитали його: "Звідки татари дізналися про наше місце стоянки? А ти як дізнався про їхні плани? "Не хотів єврей зізнаватись, і припекли козаки йому п'яти і все розповів він як було. Козаки зробили засідку і перерізали всіх татар. Від слова" різанина" ніби й походить назва "Рейз".
А найбільш достовірною є легенда про українських дівчат-полонянок, яких зібрали татари з навколишніх сіл і повели на невільницькі ринки. По дорозі дівчата чинили опір, але звільнитися не вдавалося. Покарання непокірним було надзвичайно жорстоким. Дівчат живцем закопали і насипали на цьому місці пагорб. Довго долинали крики і стогін з під землі. Багато часу минуло з тих пір, як стоїть на пагорбі пам'ятник, оббитий вітрами, омита дощами, що зветься в народі Ян.